Кажуть, прийдешній рік – це рік Червоної Мавпи за китайським календарем. Довго шукала в Інтернеті дискусії щодо сумнівного кольору мавпи (червоний ж бо)) якийсь геть совковий), і чи варто українцям спокушатися на чужинські пристрасті за символами (китайські ж) – не знайшла. Дивно… Мабуть, тому, що Китай, все-таки, досить далеко, історично з нами не пов’язаний, сусідом нашим не є (принаймні, поки що)) і з нами не воює. І хто зна, що там насправді умають китайці про українців, і чи думають узагалі – нам китайська мова геть незрозуміла. Тому впевнена, що українці не відвідують китайські сайти, не дивляться новини тощо. А щодо суцільної критики китайських товарів – то це ж так, дрібниця. Товари – критикуємо, символи – сприймаємо (вони, виходить, нашій ментальності близькі). У нашої ментальності нині інші вороги – Дід Мороз, судячи з інтернетних дописів і бурхливої дискусії щодо цього.

Даруйте мені мій сарказм. Знаю про таку дискусію і в нашому районі, рекомендації відділу освіти позашкільним, дошкільним і загальноосвітнім закладам орієнтуватись, здебільшого, на св. Миколая при проведенні новорічних ранків для дітей, а не Діда Мороза. Тішуся, що були лише рекомендації – не директиви. Не знаю достеменно, як усі заклади дослухались до цих рекомендацій, але вірю, що ніяких “оргвисновків” не буде в разі невиконання. Чомусь страшенно хочеться в це вірити, інакше хвороба дежавю мені забезпечена)). Все це справді вже колись було. Не надто давно, аби забулося людьми зрілого віку, але досить давно, щоб не знала молодь. Я маю на увазі намагання (до речі, кого – держави? громадськості? політпартій? ЗМІ?) регламентувати уподобання і вибір особистості. Було і “Елки сухая розга маячит в глазища нам. По шапке деда мороза. Ангела по зубам”, і “Долой буржуазную  елку! Не тратьтесь без толку на рождественскую елку, – коньки и лыжи куда нам ближе!” – це з радянських листівок 20-х років минулого століття. Я теж не пам’ятаю, яке щастя! Бо насправді дуже хочеться і лижі, і ковзани, і ялинку, й усе одразу без проблем вибору. І щоб Дід Мороз дбайливо огортав землю снігом, аби озима не мерзла, аби родило поле рясно навесні й мала земля вдосталь вологи, вкутував дерева, щоб тепліше зимувати, допомагав лісовій звірині сутужними зимами. Чомусь страшенно нагадує мені давньослов’янського Велеса з Володимирського пантеону.

Дуже не люблю, коли розмірковують на тему, куди поділися батьки Снігуроньки, якщо Дід Мороз їй дідусь, а не батько. В уяві зринає естрадний Галкін з його гротескною  інтерпретацією “Червоної Шапочки” (комуністка якась з безвідповідальною мамою), чи “Хлопчик–мізинчик ” з асоціаціями по Фрейду). Так і зринає спогад: “А скажіть-но, діти, що автор хотів сказати цим образом Червоної Шапочки.?”, і свої переживання: “Ну, звідки ж я знаю, хіба я розмовляла на цю тему з тим Шарлем, а раптом скажу щось таке, чого він на увазі й не мав зовсім? ”. А з братами Грімм – й бажання не маю розмовляти через їхні казкові образи – божевільні якісь за сьогоднішніми мірками)). Хто там придумав Діда Мороза, кажете? Сталін? І що він цим хотів сказати, цікаво? Боюсь навіть гадати)). А батьки Снігуроньки, мабуть, загинули геройською смертю в боротьбі за радянську владу). Як давно ви намагались пояснити, скажімо, п’ятикласникам, що таке радянська влада? Сумніваюсь, що їх образна уява малювала саме те, про що подумалось нам, дорослим…

Як на мене, казки мали б лишатися казками, а ми чомусь намагаємось втиснути туди свої комплекси й страхи, упередження й заангажованість. Хочу Колобка й Івасика-Телесика, Ріпку й Курочку Рябу, Діда  Мороза й Миколая, навіть Кобилячу Голову – хочу!!! І знову спогад зі шкільного: “Діти, а який ваш улюблений герой світової літератури?”, і я : “Карлсон!”, і – пауза…Ну, бо, дійсно, чого доброго може навчити радянських дітей цей герой – ледачий необов’язковий, безвідповідальний, хвальковитий і т.д. Але вперто улюблений, і все тут!! О, а тепер ще й є Гаррі Поттер! А якщо в серйозній площині, то знаю маму, яка  категорично виступає проти св.Миколая в школі, бо протестантка .А ще вона стверджує, що школа є світською установою. І хоча в державі дуже міцні християнські цінності, серед моїх знайомих є агностики, католики й православні, є також абсолютні атеїсти, які ці цінності називають гуманістичними. Релігійне різноманіття гарантує Конституція.

До мого сина завжди приходить св.Миколай. І ще жодного разу не приносив різочку, бо вважає його найкращим у світі)). Приходить і Дід Мороз, бо любить його більше за усіх)). А я хочу, щоб до нас усіх скоріше прийшло те майбутнє, про яке ми мріяли – вільне, мирне, світле. Я так скучила за ним…тим, ще не віднайденим…Як писала Ліна Костенко: “Є для серця така покута – забувати скоріше зло, аніж те, що мусило бути і чого в житті не було”. А все те, про що я розмірковувала, у нашому житті вже насправді було І тому я все ще сумую за тим новим майбутнім…

З Новим Роком!! Миру, добра і злагоди нам усім! І нехай в Різдвяні й новорічні свята до кожного з нас прийдуть ті казки, яких ми хочемо, і неодмінно принесуть подарунки! Не тому, що ми такі хороші й слухняні, а просто так – за те, що ми є!!!

Ксенія Рикун

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (ви ще не оцінили)
Loading...